ЗНО

ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ
Абстракціонізм – течія в мистецтві ХХ століття, що відгороджується від об’єктивної дійсності, цілком відмовляється відтворювати реальний світ, а створює натомість комплекс геометричних фігур або просто хаотичних ліній і фарб, що мають виражати якісь суб’єктивні внутрішні інтуїтивні відчуття художника. Цей напрям певною мірою синтезував основні тенденції таких модерністських течій, як кубізм, футуризм експресіонізм.
Акмеїзм – модерністська течія в рос. поезії 10-20-х років ХХ століття, котра разом з футуризмом виникла як реакція на кризу символізму. Замість туманно-абстрактного світосприймання, притаманного символістам, вони стверджували мужньо ясний погляд на земне життя й закликали "сприймати світ у всій сукупності його краси та потворності".
Бароко – напрям у літературі кінця ХVІ – початку ХVІІІ століття, для якого характерні такі риси: розвиток образів і композицій, потяг до різних протиставлень, образне використання слів у переносному значенні. Прикрашування мови.
Поезії Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди, Данила Туптала (Святий Дмитрій Ростовський).
Літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки.
Проповіді Іоаникія Гаметовського, Антона Радивиловського.
Відродження, Ренесанс- історичний період розвитку культури країн Європи в ХV- ХVІ ст.ст., коли відбувався перехід від середніх віків до нового часу. Діячів цього періоду називали ще гуманістами, бо вони захищали свободу людської думки, правомірність земного щастя, принципи людяності й широту простору для розквіту людської особистості. Доба відродження та розквіту української літератури припадає на другу половину ХVІ – першу половину ХVІІ століття. З цим періодом пов’язані імена Івана Вишенського та Герасима Смотрицького. Новим явищем того часу стає віршоване слово, з’являються твори різних жанрів: епіграми, так звані емблеми, морально-дидактичні, полемічні, історичні та панегіричні вірші тощо. У фольклорі з’являються народні думи й історичні пісні на зміну невольничим плачам.
Герметизм – модерністська течія в італійській поезії 20-40-х років ХХ століття, яка спиралася на принципи "закритого", ізольованого від світу мистецтва. Характерною настановою тут є максимальне виявлення символічних можливостей поетичного слова, що має закарбувати в собі і передати читачеві найширші контексти зовнішнього і внутрішнього світів навіть тоді, коли окреме слово подається поза звичними логічними зв’язками і прикметами реальності.
Дадаїзм – авангардистська течія, що виникла у Швейцарії за років Першої світової війни. Естетичний пошук дадаїстів живився антивоєнними й анархістськими настроями й виливався в епатажні форми вираження хаотичного стану свідомості: створювалися безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовувалися елементи звуконаслідування, "механічного" віршування – все те, що викривало нісенітницю буття.
Екзистенціалізм – представники цієї течії зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних).
Представники: В. Підмогильний «Місто»
Експресіонізм – авангардистський напрям у мистецтві та літературі, що розвивався переважно в німецькомовних країнах в період від 1905 по 1925 рік. Провідні емоції – настрої жаху та відчаю, очікування катастрофи, пошук духовних і моральних засад буття.
У творах Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Лесь Курбас, О. Довженко
Імажинізм – нереалістична течія рубежу ХІХ – ХХ століття, у якій декларувалися естетичні принципи "чистого мистецтва" та самоцінність слова-образу.
Імпресіонізм – течія в мистецтві та літературі другої половини ХІХ – поч. ХХ століття, митці якої основним своїм завданням вважали витончене відтворення суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів та переживань, але без заглиблення в їх суть.
Представники: М. Коцюбинський, О.Кобилянська, Г. Косинка
Класицизм – літературний напрям, заснований на світогляді раціоналізму (культі розуму). В основі естетики –принцип раціоналізму та "наслідування природі". Прямолінійне протистояння добра і зла, позитивних та негативних персонажів.
Представники: Шкільні "піїтики" ХVІІІ ст., шкільна література, трагікомедія Ф. Прокоповича "Владимир". . Котляревський «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»
Лубочна література – дешева література для масового читача, що почала з’являтися з кінця ХVІІІ ст. це здлебільшого примітивні переробки народних казок, билин, легенд, житій святих тощо.зараз, щоб висловити негативну оцінку якоїсь книжки її презирливо відносять до лубочної літератури.
Модернізм – загальна назва сукупності напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ століття, які вирізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства.
Натуралізм – літературний напрям, що склався в західній літературі в останній третині ХІХ століття. Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем.
Представники: В. Винниченко
Неокласицизм – умовна назва для позначення тих тенденцій у поезії на межі ХІХ –ХХ століття, що брали за основу "класичну норму", яка передбачала досконалість форми і ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на кращі взірці мистецтва, створені у попередні роки.
Неоромантизм – назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі ХІХ – ХХ століття. Характерний неоромантичний герой – непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами "надлюдини", вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод.
Постмодернізм - напрям у літературі та мистецтві другої половини ХХ століття.. провідні ознаки – тотальне висміювання, гра з "чужим текстом", суміш різноманітних стилів, використання елементів масової літератури тощо.
Представники: Ю.Андрухович, О. Забужко, Є.Пашковський, Б. Жолдак, В. Ведмідь. Поети «Бу-Ба-Бу».
Просвітницький реалізм – заперечення художніх принципів романтизму
Представники: С.Васильченко, О.Кобилянська, О.Гончар, П. Загребельний, М. Стельмах, В. Винниченко, У.Самчук, М. Хвильовий, І. Багряний.
Реалізм – художній метод літератури чи мистецтва, що полягає в правдивому, історично-конкретному, об’єктивному і всебічному відтворенні життя, в типізованому розкритті індивідуальних, спільних і загальнолюдських особливостей персонажів, у вмотивуванні їхніх характерів і вчинків суспільними обставинами.
Представники: І Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, С. Руданський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний
Романтизм – напрям у літературі і мистецтві кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття, для якого характерне прикрашене, ідеальне зображення дійсності; у творах переважає героїка, мрійливість, захоплення незвіданим, таємничим; природа жива й тісно пов’язана з людиною.
Представники: Левко Боровиковський, В. Забіла, Є. Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, ранній Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький.
Сентименталізм – художній метод і напрям у літературі Західної Європи й Росії ХVІІІ століття, представники якого основну увагу спрямовували на глибоке відтворення переживань, почуттів і пристрастей простої, незнатної людини з метою розчулити читача, викликати сердечне співчуття та сльози над важкою долею героя.
Представники : Г. Квітка- Основ’яненко, І. Котляревський.
Символізм – літ. напрям кінця ХІХ-поч. ХХ ст. для символістів конкретний художній образ модифікується в багатозначний символ, який стає умовним знаком.
Представники: П. Тичина, Олександр Олесь, Микола Вороний
Сюрреалізм - антиреалістичний, модерністський напрям у мистецтві та літературі 20-30-х років ХХ століття на Заході, що проголосив джерелом творчості не реальну дійсність, а підсвідомі інстинкти, хворобливі марення, галюцинації та сновидіння.
Представники: Б.-І. Антонич, В. Барка, Ю. Тарновський
Футуризм – напрям у літературі й мистецтві, що виник на початку ХХ століття в Італії. Характеризується запереченням правил логіки, гармонії й синтаксису. Заперечує досягнення класичної літератури.
Представники: Михайло Семенко, Гео (Юрій) Шкурупій